В небі янголи хмари жнуть, у снопи кладуть
блискавицями в'яжуть, громами молотять
На небі на третьому піч велика,
челюсті роззявляє, душі ковтає
жар по всьому світу розкидає
Од жару того земля репає –
у криницях висохлих пекло видать
Став у полі колос,
зерно в ньому – зірки небесні
вуса його – шаблі вогненні
стебло – сосна днедавня
під вітром не хилиться
хмари розриває
до Пана Бога сягає
Ой, несла Харитя важко
до самої хати
несла воду та й стала:
водо прохолодна, чом ти красна стала,
ой, солодка водо, чом посолоніла
тра тебе в землю виливати
знову з криниці глибокої набирати
тобов матінку мені напувати
ой, водо ти прохолодна,
чому задиміла
чи синиця залізна тебе запалила?
Та й не синиця мене палила,
а красна дівиця,
красна дівиця, зоря полинова
Ой, сплять матінка на лаві
а дочка на печі
Не так на тій печі,
як у челюстях.
Вогонь горить, вогонь палає,
донечка у вогні згоряє.
У вогні не горить,
в живім попелі лежить
до Бога промовляє:
Ой, Пане Боже, Пане Боже
скілько в тебе світу
світу білого, великого,
а мене тілько мати.
Палить матінку вогневиця –
тра їй дати води напиться.
Треба води з глибокої криниці витягати
хворую матінку напувати.
А в криниці води нема,
стоїть криниця сухим суха.
А в криниці дно провалило,
пекло вогняне відкрило.
Ой, затули ти, Божечко, пекло,
налий криницю сльозою моєю,
сльозою студеною,
буду матінку рідну поїти, вигоювати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591733
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 05.07.2015
автор: dydd_panas