це надто багато
не спати
до ранку
лишатися з чужими назовсім
у тінях кімнати
дивися на мене крізь пальці
я сонце
лови мене подихом
плутай думки
і у смолах волосся квіти
навіть поглядом|навіть порухом
не тримай мене
бо я вітер
не спиняй мене намагаючись
лити спокій мені на плечі
я ріка
у моїх руках
і під шкірою
стільки течій
і коли я нарешті зникну
розтечусь
розіб'юсь
розіллюся водою
просто звикни
я теж навчусь
якось жити
без "нас з тобою"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591880
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.07.2015
автор: Ірина Гнатюк