Скажи, Небо вічне, для чого в покуті
Біжить до фіналу зима в стільки граней?
І вже не виходить, щоб жить і не чути,
І болем стікає час рваної рани;
Самітником-вовком ще грітиму шкіру,
Щоб викупить сірість з отих категорій,
Де згірклі слова, днів і вчинків пунктири –
Межа: менше драйву і всім більше горя;
Де вранішній допінг із молотих істин
Всі залишки глузду здорового нищить –
І віриш: це Небо все Зло не помістить.
І Смерть постає, як та догма найвища…
***
( Абсент, переспів; вільні вправи. з Її думок пророчих...)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591967
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.07.2015
автор: Касьян Благоєв