кажуть в ніч на Івана Купала дивна квітка у лісі цвіте
я до мавок пішла, все питала, де знайти оте чудо святе
доторкнись одна каже, волосся, поміж нами в танку зійди
одяг скинь і щоб ноги босі, хочеш мати,- не підведи
беріг рівний чаклунки чатують перла зорями бедер гарем
я махнула туди у ту бурю, квітку ж хочу зірвати аж щем
десь у грудях заклекотіло, мавки кажуть,- лелеки летять
ніч свята воском плавиться тіло, попід лісом дзвіночки дзвенять
манять кличуть плетуть обереги фіолетові бережки
кажуть плигай в вогонь, бо так треба, щоби ступні лишили стіжки
я у ящірку обернулась через стіну пройшла вогню
заглнула в своє минуле гола й боса осанкою ню
вже у лісі розпустою коси вели в шелест нічних дубрав
на обніжках збирали роси срібний колір у душах грав
до зірок підіймалися німфи, я безкрила мовчу й шепчу
павітруля з своєї голівки шмат на плечі червону парчу
крила крила мої крильцята підіймайтеся швидше увись
це не свято, це справжнє свято, хтось нашіптує збоку "молись"
я згадала псалом дев*яностий вже забутись насправді мені
я питаюся в мавок, де ж люди,що так хочуть побачити цвіт?
мавки голосно розсміялись, твоя квітка! щасливих літ
побажай собі на майбутнє, аж прокинулась в серці лід..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592145
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2015
автор: Ольга Ратинська