[b] «Чатує в століттях Чернеча Гора»[/b]
[i]ВІСНИК III-го міжнародного поетичного конкурсу[/i]
[u]Видавництво «Склянка часу»[/u]
Канів – 2015
Потішити свій авторський гонор, «ознайомити широкий загал із власними творами» при бажанні кожен, хто пише, може в малочисельних українських альманахах, збірках, антологіях, журналах. Видання, зрозуміло, друкуються «із залученням коштів авторів». Каюсь, і сам не обмежувався присутністю лише на інтернетівських літературних сайтах – неодноразово прилучався до «друкованого слова». Признаюсь, мені не дуже подобалося приймати участь в збірці ніяк не структурованій, яка являла собою суцільний «вінегрет» творів різножанрових, різномасштабних по об’єму, тематиці, майстерності. Завжди надавав перевагу збірникам тематичним, щоб хоч щось в ньому об’єднувало тексти в єдине ціле.
Днями прочитав ВІСНИК III-го міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча гора". Ідея тематичності, інтегральності була в ньому спеціально обумовлена.
Редакція журналу (і видавництво) "Склянка часу*Zeitglas" до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка започаткувало (і вже третій рік продовжує, за що їм велика подяка) «Конкурс на кращий поетичний твір».
Звести всі твори до якогось одного знаменника мали певні обмеження –тобто умови конкурсу, а саме:
– тема громадянської лірики «Обніміться ж, брати мої», яка полягає «у висвітленні проблем подолання духовної та політичної кризи в Україні та пошуку її місця серед інших держав».
– мова написання — українська або російська;
– кількість творів — ОДИН
– обсяг твору - обмежується "повними" двадцятьма рядками
– термін подання творів до 30 травня 2015 року
Не обмеженим був лише вік учасників. А також редакція міжнародного журналу "Склянка Часу*Zeitglas" та члени конкурсного журі обіцяли «радо ознайомити широке коло читачів з найкращими зразками сучасної поезії, котра не знає утисків кордонів та цензорів.»
Журі відібрало 120 віршів – це десь 10% від кількості надісланих на конкурс.
Щодо теми. Багато віршів представлено на воєнну і навколовоєнну тематику. Воно й зрозуміло. Найбільше з таких запам’ятались вірші Нестеренко Надії (77) *, Підвисоцької Лідії (86).
В час, коли йде війна, тема «Обніміться ж, брати мої» є навіть дуже актуальною. Щоправда, різні автори потрактували її (і тему, і війну) по-різному. Одні пропонують об’єднатись українцям в протистоянні з цілком зрозумілим ворогом-агресором. (Цілком розділяю цю думку). Інші пропонували «обійнятись» незрозуміло з ким, припинити війну незрозуміло проти кого:
[i]«Чтобы объятия душу согрели…
Всех братьев колыбели-планеты.»[/i]
(«Земли объятия» (54))
Дехто перебуває в «полной нєпоняткє»:
[i]«…Как только вошли с двух сторон к нам войска.
Не можем понять где свои?!»[/i]
(вірш «На сердце тоска» (46))
Автор вірша «Вековая дружба» (25) орієнтується краще, але пропонує обійнятися з «вєковєчним другом»:
[i]«За чашкой чая вместе мы сойдёмся
И «трубку мира» выкурим сполна».[/i]
Є вірші, не буду тут їх наводити, в яких хто є хто неясно, тексти можна трактувати двозначно.
Цікавим є вірш «Два інваліди, два Івана, два світи»(99). Це справжня історико-соціальна балада з драматичним сюжетом про двох дідів – бувшого бандерівця і бувшого енкеведиста – онук яких:
[i]«Син України – напівбандерівець і напівмоскаль».[/i]
Щоправда, цей вірш, (як і декілька інших в збірці), вийшов за «обмеження двадцятьма рядками». Та для цього вірша я б також зробив виключення.
Сподобались мені вірші, які торкалися безпосередньо теми Кобзаря і його заповітів, таких поетів: Тилик Ігор (112), Задорожна Маріанна (39), Корсунська Тамара (56), Яремчук Володимир (129), Міхалевський Віталій (75), Обшарська Раїса (79), Олійник Мирослава (81), Соляр Ганна (103),
Проте до участі в конкурсі було прийнято декілька віршів, (з них є й досить непогані), в яких не йдеться ні про Україну, ні про Шевченка, ні про обнімання з братами (справжніми чи «вєковєчними»), ні про «висвітлення проблем подолання духовної та політичної кризи в Україні та пошуку її місця серед інших держав», тобто такі, які ніяк не відповідають тематиці конкурсу. (Наприклад, «Бунт марионетки»(44), «Летний сон»(70), «Вечный бой»(72), «Мой дом на улице в конце»(117), «Видимо, не те читались книги»(124) та деякі інші вірші).
Відмітив би ще вірші таких авторів: Романюк Микола (93), Старченко Віталій (105), Лісненко Тетяна (65), Кринична Світлана (62), Торон Вікторія (115).
В книжечці чимало друкарських помилок і це дещо псує загальне враження.
Називаю, нарешті, прізвища трьох, на мою думку, кращих авторів, які своєю поезією не лише заглибились в тему конкурсу, а ще й продемонстрували неабияку майстерність, торкнули чимось таким, що не проаналізуєш ніяким критичним методом.
Це –
Данилюк Наталя з віршем «Народе мій, воскреслий у віках»(30),
Федчишин Ігор, вірш «Тарасові думи»(122),
Паливода Петро, «Мальви під вікном»(84).
Хочеться сказати, що на сайті «Клуб Поезії» я зустрічав багато чудових віршів, які відповідали темі конкурсу. Жаль, що їх автори не надіслали їх журі. Якби тими віршами замінити відверто слабкі, або не відповідні темі твори в «Віснику», а ще виправити «очепатки» – то вийшла б чудова книжечка.
---------------------
* – в дужках номер сторінки в збірці
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592198
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.07.2015
автор: Віктор Ох