Як зморена ніжністю любо
впаду насторожена в сон,
чекають все ж трепетно губи
готові у темряві, всюди
прийня́ти цілунку полон.
Так ввечері стомлена квітка
від пестощ спекотного дня
довірливо хилить голівку,
так чутко до сну горне гілку,
щоб Сонце відчути здаля.
І лиш зажевріє крайнебо,
відкриє назустріч свій цвіт,
всі пахощі вмиті від себе
п"янкі і солодкі до Тебе
відпустить замріяно вслід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2015
автор: Мар’я Гафінець