Хто ж знав…

Кого  обманюю,  з  ким  затіваю  безглузді  ігри?
Я  заховала  так  глибоко  в  серці  його,  як  змогла.
Секунди  квапились  і  крізь  ве́сну  до  літа  бігли.
І  ніби  й  літо  гаряче,  та  мало  у  нім  тепла...

Кого  обманюю?  Давні  обра́зи  мої  забуті,
Тоді  ж  у  розпалі  нашої  драми  не  бачила  меж.
Але  ж  тепер...  А  тепер  би  просто  його  почути...
І  ніби  сонце  на  небі  теж  саме,  та  світла  -  менш...

Кого  обманюю,  як  кажу,  що  уже  не  сумно?
Хіба  відсутність  його  таким  чином  менше  болить?
Так  само  вітер  і  досі  гра  на  тендітних  струнах,
Але  краса  його  пісні    торкає  лише  на  мить...

В  мені  є  простір  куди  немає  дороги  іншим:
Він  сяяв  сонцем  у  ньому  і    лагідно  вітром  співав.
Кого  обманюю  я?  Там  не  треба  нікого  більше,
Уже  нікого  не  треба.  Та  тільки  тоді...  хто  ж  знав...

09.07.2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592626
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2015
автор: Таня Кириленко