Я втішуся навіть краплині дощу,
Яка упаде мені з Неба в долоні.
І я не згадаю, забуду, прощу
Лихе божевілля неволі-полону.
Нехай ллється чиста - пречиста вода.
Нехай заговорить незгоєні рани.
Буває, що смерть не найбільша біда...
Буває, що постріл останній звільняє.
Я вийду на Сонце, на зустріч вітрам
І руки здійму до Небес, наче крила.
Я Землю Свою боронив до кінця.
Себе і Братів врятувати несила.
Нехай ллється чиста - пречиста вода.
Нехай заговорить незгоєні рани.
Буває, що смерть не найбільша біда...
Буває, що постріл останній звільняє.
Зорею прикличе нас Рідна Земля,
Згуртує в обіймах широкого Степу.
Солдат Невідомих велика сім'я -
Найвища ціна бойового Братерства.
Нехай ллється чиста - пречиста вода.
Нехай заговорить незгоєні рани.
Буває, що смерть не найбільша біда...
Буває, що постріл останній звільняє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592717
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 09.07.2015
автор: ABIV