Замуруйте мене у будинку на 7 поверсі,
Бо тиснуть на мене усі надвідомі істини.
Заховайте мене по-совісті.
Благаю: "Не пошкодуй і вистрели!"
Розкриємо карти: мені зараз страшно вірити,
Що я не загублю емоції, почуття не вимию.
Зараз їх неможливо у цифрах міряти.
Один вихід: відсторонюся. Яму вирию!
Забирайте одяг та виставіть душу голою.
Вже не сила гаснути в своїй стійкості.
Осточортіло нагороджувати серце волею!
До біса мене та бажання близькості!
Я не хочу бачити тебе в натовпі.
Остогидло мучитись твоїм ликом!
Заховайся від мене за морем, ґратами.
Мені вже несолодко захлинатись беззвучним криком.
Мені не проситься, не хочеться, не притягує.
Слабкість у спину мені не дихає.
Із мене ніжність він не витягує.
"Обман у тобі лише на час усе стишує".
Скільки ще я зникатиму безвісти?
Скільки ще повертати себе частинами?
Скільки ще будувати всесвіти?
Скільки ще потерпіти, аби заховати тебе за тинами?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592964
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2015
автор: Луноокая