Ця Сутність завжди є.
Вона була і буде.
Для неї часу не існу-є.
Все нею створено, і люди
Разом із світлом, тьмою,
Разом із небом і землею,
Разом із Всесвітом, водою,
Все створено лиш нею.
Ох, люди марнославні, пробі!
Упевнені , їх Бог створив
По образу й подобі
Своїй. Сміється Бог згори.
Людина - Манекен
Чи дуже вони схожі?
Чи здатен Манекен
На вчинки божі?
Незвідані шляхи Господні.
Бог дасть і забирає.
Чи в Рай, а чи в безодню?
Коли? Ніхто не знає.
В страху і сподіванні
Живе весь людський рід
У вічному шуканні
До Едему вхід.
Що ж у Божественнім Раю?
Які там відчуття?
Кажуть там не вмирають.
Кажуть там вічне життя.
Закінчуючи монолог
Тільки одне спитаю
Для чого створив нас Бог?
Занудьгував, мабуть, в Раю?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593013
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.07.2015
автор: Валентина Курило