– Хто ти, де так змерзла? Що ж, заходь,
Я давно один, – то не завада?
Поїси, зігрієш дух і плоть,
Самоту розмовою розрадиш.
У світлиці розпалю камін,
Розгоню теплом печалі вражі,
Ти ж мені під чашок тихий дзвін
Про своє життя в світах розкажеш.
І якою з тисячі доріг
Ти, жоно, прийшла до мого дому,
Теплий свій залишивши поріг,
Чим сплатила небесам при цьому –
Скільки митарств, зрад і скільки бід
У світах зазнала? Ось тривоги
Ще не згасли у очах твоїх,
Втому бачу, в ранах збиті ноги –
То любов по днях тебе вела
Крізь вітри, спокуси і негоди,
Стільки часу берегла від зла?
Не просила плати-нагороди?
Доля, віра? чи печаль твоя –
Що вело роки, роки, о нене?!
Що для тебе, спрагла, значу я,
І чому так дивишся на мене?
Втомлена, всміхнешся – квіту краща! –
В очі глянеш, скажеш: «Що, чужа?..
Як же ти без мене жив, пропащий?
Не впізнав… – душа твоя, душа…».
***
(переспів. вільні вправи, М.Л.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593016
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.07.2015
автор: Касьян Благоєв