... І мій дім затих, за тобою у тузі і смутку.
Твій голос… – він тут ще лунає, як долі печать,
І речі тепло пам’ятають твоє. Як в покуту
Дивлюсь у ці очі на фото… – а очі мовчать.
Бентежить рояль спогад рук… сум розгойдує штори
І в відблиск сльози знов ховається там, на вікні.
І щемом дзвенітимуть ноти… останні акорди…
Твій плач… І на біль так заходиться знову мені.
І – ніч... до світанку ворожить, чаклує над ложем…
Твій запах над ним, а на ньому – залишена шаль.
Чекають вони… і я знаю: у дім цей не зможу
Я іншу привести. І що забере цю печаль?
А він ще живе: снами, пристрастю сліз і обіймів,
Шаленством і ніжністю губ і єднанням – прощальним! –
Нестриманих і безсоромних, закоханих, вільних
Від світу печалей, образ і… обручок вінчальних!
Та гасне свіча на каміні і тане тепло
З любові жарин, що рубінами світять востаннє.
Не сядеш оголена ти за рояль. – Обпекло:
Тут все за тобою сумує! – за нашим коханням.
Мій дім у печалі завмер,
Вже не гріє його подих щастя.
***
(минуле не розчиняється у вчорашньому... воно живе,
воно наздоганяє нас, воно стає нами, живить дні наші теперішні,
воно може робити нас щасливими.
лише не зрікаймося його - того, що було з нами...)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2015
автор: Касьян Благоєв