Виросли й роз'їхалися діти,
Я тепер одна в садок ходжу.
Доглядаю і плекаю квіти,
Думу свою думаю сумну.
Ніжним цвітом дивляться на мене,
Хоч мовчать та розуміють все.
Тихо поспілкуюся я з ними,
Туга і печаль моя пройде.
Благовіють свіжі пелюсточки
Чорнобривців кольори ясні -
Ніби мої внуки і синочки
Ніжно посміхаються мені.
Поруч з чорнобривцями волошки,
Лілії й троянди запашні.
Як мої онученьки і дочки -
Щиро щось нашіптують мені.
Айстри, гладіолуси, левкої -
Ніби це невісточки й зяті.
Вірністю з'єдналися у долі,
І вони теж діточки мої.
З квітами думками я ділюся,
Розуміють все, що я кажу.
Ними я пишаюсь і горджуся,
І додому всю родину жду.
А у кінці саду цвіте мальва,
Це надійна подруга моя.
Від негоди квіти захищає,
А мені здається, що то-я.
Звісно, є в моїм саду калина,
Як невтомна матінка моя.
Рідна моя ненька Україна -
З квітами мій сад, моя сім'я.
Приїжджайте, рідні мої діти,
Пиріжків, як завжди, напечу.
Доки є в саду моєму квіти -
Доти я і мрію, і живу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593275
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 12.07.2015
автор: геометрія