Вона промовила . Привіт.
І все завмерло. Мати божа.
І голос твій, і брів розліт,
І іншим всім на тебе схожа.
Може це й ти була сама.
Мені б імя твоє назвати.
Та я мовчу і сил нема,
Немає сил уста розняти.
Зі мною зовсім рядом двоє,
Про щось шепочуться своє.
Юнак, а з ним обличчя твоє,
Чомусь мене не впізнає.
Чи не тому, що за ці роки,
Нас доля трохи поміняла.
Я постарів ти ж навпаки,
Ще красивіша тільки стала.
Закриті очі наче в сні,
На ескалаторі вокзалу.
Я так щасливий що мені,
Про тебе доля нагадала.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593636
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.07.2015
автор: Василь Надвірнянський