Піднявся сокіл в височінь й на землю поглядає
І не знаходить там того, що вік весь свій шукає.
Нема ні зайців, ні мишей і голуби вже зникли
Нема вже того м’яса тут, що їсти він привик так.
Кружляв, петляв старий хижак - аж крила вже стомились
І зіркі очі вже його не так пильно дивились.
Зробив він ще один захід – для свого перекону
Це ж територія його за природним законом.
Спокійно, тихо він летів – і страх в цьому таївся
По всему було видно знизу, що хижий не наївся.
Шугав голодний і, на мить, в повітрі зависав
Потім, як камінь, з висоти землиці діставав.
Тяглася довго процедура – польовання пташини -
І відчувалося у цім щось дике і звірине.
В кінці він голуба зловив, у леті взяв, над полем
І той жалібно заскиглив, став вириватись з болем.
Але дарма це вже було, сокіл вчепивсь кігтями
Ще й вдарив дзьобам він його і зник десь за горбами.
09.11.1991р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593889
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2015
автор: Мацик