Поетові,
якого офіційно визнано небезпечним
для підвалин російської влади.
Коли таврованим холопам
Влили у мізки чорну жовч,
Коли Зевсівна Калліопа
Шепоче: "Пережди, помовч!"
А ти продовжуєш шукати
Якусь там совість, гідність, честь
Коли ти з душ, іржаві грати
Прибрати хочеш, а з очей
Полуду, крізь яку не бачать
Раби, який насправді світ,
Невже ти вірив, що пробачить
Тобі сліпий кремлівський кріт,
Що білим не йменуєш чорне,
Що злом ти звеш лукаве зло,
І немовчання непоборне,
І нетавроване чоло?
Ні, ні… Ти знав, що все те буде,
Що будуть крики "Розіпни",
Що чорні мантії облуди
Тебе не стануть боронить.
Тож, не втрачай, мій друже, віри,
Не піддавайся тій мані
І не суди нещасних сірих,
Що геть забули у ці дні,
Що їх кайдани не прикраса,
А сите пійло не резон,
Аби наїзників Пегаса
Знов пхати до гулазьких зон.
Минає все – журба і горе,
Вчорашніх друзів падолист,
Але ти стій, мов скеля в морі,
Свого тримайся, не схились!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2015
автор: Валентин Бут