відчуваєш вібрацію:
круки видзьобують небо,
решетують дощі
та проміння дозують щоденно.
нашпановані хмари,
старезні гуцульські верета,
посивіли від звуку
що лине навкруг безперервно.
і спадають кавалки
від неба на яблунь скелети,
що відловлюють їх
і ховають в глибоке коріння,
щоб мовчать до весни,
бо забуті слова та сюжети,
а із будки суфлера,
здається, не буде спасіння...
одзовись, промайни
серед чорної темної ночі,
посвіти ліхтарем
серед хмар за лаштунками сцени -
вже виставі кінець,
бо безслівно любов-тамагочі
із призивом "банзай"
помира... як чучхе Кім Ір Сена.
© 01-12-2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59420
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.02.2008
автор: drillinger