Проведи хвостом своїм вовчим
Його шаленим кінчиком білим
Може зараз би краще помовчав
Ніж кричав про любов сірим стінам
Вони мовчать, наче мене не існує
Та не тому що нема у них уст
Просто я й сам себе ніколи не чую
Лиш потопаю в морі безумств
То може навчиш мріять про інших
Чи любити їх ненависть щиру
Все пройде, але трохи пізніше
Та мені зараз й чекати не в силу
Я просіяв сотні піщин через сито
Та вони усі були просто камінням
Більш за все мірю знову любити
Або краще розтану у твоїх обіймах
Якою б не була ціна цієї секунди
Що вкине мене в очей твої світ
Найдоржче бери, жаліти точно не буду
Я ж для тебе це завжди беріг
І завтра пройде це все, втече як вода
Нагадає лиш чорна веселка на білому
Я не зміг зловитись за край твого хвоста
Адже для цього потрібно було б народитися вільному!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2015
автор: Джек і холод