Найгірш, коли душа, немов обрубок,
вже й не болить, не опирається життю.
Коли горить вона, то хто її не судить?
Бо легше лиш розвіяти золу...
Людьми забута, ображена землею,
байдужістю помічена в чоло,
хто піде поряд з напівмертвою душею?
Обрубки лиш цікаві у кіно...
Ми всі від часу трішки вигораєм,
щось відмирає в пам"ятті диму,
здається, тільки Бог ще нас шукає,
і розгрібає зпечену золу...
Та руки Бога-люди.Ми, сердешні.
У мозолях,спрацьовані, брудні.
Хто каже: ви нам зовсім не тутешні,
той ходить не від Бога по землі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2015
автор: Межа реальності