Здавалось, навколо все тихо й спокійно
Немає ні шуму, ні звуку, свавілля.
Від спокою серцю стає трохи пусто,
Не бачить воно, куди рухатись мусить.
Ми з серцем потроху втрачаємо час.
Хотіли свободи, а втратили нас.
І йдемо в нікуди тепер з ним разом,
Здається, що тісно нам зараз обом.
Бувають моменти, що наче втекти
З грудей воно хоче і кращі знайти.
Життя таке дивне. Його як пізнати?
І щастя в собі як постійно тримати?
Як здогадатись, куди треба йти,
Коли просто пусто і тихо завжди?
Мабуть, це зі мною не так стало щось.
Неначе не я тут, забув мене хтось.
Не сумно мені! Я щаслива! Це так!
Але пустота огорта, як слимак.
І серцю моєму на місці біда.
Та переживемо, життя ж не дарма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2015
автор: Ая