Вона давно не пам'ятає навіть імені,
Ні скільки років має, ані де живе,
Не реагує, як сусіди кличуть Ніною,
Так в забутті життя для бідної пливе.
Вона щодня з роботи жде свого єдиного,
Якого доля вже забрала назавжди,
І погляд бігає з вікна та до годинника,
Щоб вчасно в школу за синочками піти.
Всі рідні стіни їй здаються незнайомими,
Бува, запитує одне і те ж, щодня,
Сини й онуки від життя такого втомлені,
Та тільки ліків ще від старості нема.
Вони для матері буття шукають ліпшого,
Із України доглядальницю взяли,
І стала жінка для старенької ріднішою,
Як нею виплекані люблячі сини.
Стискає руку молоду старенька з ніжністю,
Єдина доля поєднала два шляхи,
Назустріч старості втікаючи від бідності,
Долають крок за кроком шлях земний жінки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594441
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.07.2015
автор: Наталя Хаммоуда