Загнаних коней пристрілюють
і серце рветься на клаптики.
Перед очима галактики…
палають та обезкрилюють.
І вже вкотре мій шатл падає
у чорні провалля Всесвіту.
Закінчу в фейсбуці бесіду,
щоби все ж мене хтось згадував…
Щоби все, що вночі мариться,
не лякало мене ранками…
Нехай за тими фіранками,
що завгодно, тільки не Матриця.
Тільки ти не губись в Вічності!
Б’юсь за увагу з мережею –
найголовніше «Обмежено».
Цей світ у фотостатичності…
Фотолюди, фотороботи, мереживо соцмереж...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594588
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.07.2015
автор: Олена Мальва