Ми поринали в ліса темну таїну
І світляків-примар лякалися по черзі,
А в котрійсь з божевільних твоїх версій
Ховався зміст того, що зараз не збагну.
Ми поринали в глуш, пірнаючи між сосен.
В тривогу огортався легкий сміх.
З небес зривались зорі, ніби сльози,
Шукати з нами в темряві утіх.
Примари-світляки, напевно ж, знали
Того, що нам тоді було не осягнуть,
Коли навпомацки знайомих рис шукали,
У сором дотики воліючи вдягнуть.
І невтямки було, що сміх цей і тривога,
Цей блискіт вогників над нами, й з-попід ніг
Був наших рук стисканню вірний оберіг,
Поки вуста, зустрівшись, не пізнали Бога...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2015
автор: Андрій Майоров