Тихо, мов лихо присіло у полі.
Скошує трави знівечена доля,
І піт струменить по жилах пісної землі.
А на ріллі – тій, що під травами –
Вишиті села, мов латані рани,
Моляться небу, схиливши старечі дахи.
Перелітні птахи повертають додому,
Храми плетуть зі старої соломи,
Долю пророчать клекотом, трепетом, співом.
Там, де руїни старого костелу
Травами вкриті підлоги та стелі,
Лелека про небо безхмарне клекочучи снить.
А небо – як мить, а небо – як доля:
Безмір любові, вітру і поля…
Де скошені трави і села моляться богу й землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594912
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.07.2015
автор: Оля Бреславська