Моя Україно, мій цвіте весняний,
Як серце за тебе нестерпно болить.
Ще скільки в неправді цій будеш жити?
Образа нестерпно так душу гнітить.
Журба осідлала так міцно мене
Куди не поглянеш, а всюди біда
Гармати ті кляті скажено стріляють
За що ж гине нація ця молода?
А хто відповість за скалічені долі,
За сльози пролиті вдов, матерів?
До них же нікому немає діла
Вони наодинці із горем своїм.
І скільки угод тих підписувать будем?
Для чого вони, чи потрібні для нас?
Закон цей їм нічого не вартий
Щодня гатять - їм ні до чого указ!
Коли, Україно, ти вільно дихнеш?
Щоб прапор засяяв, як сонце з небес
Онуки і діти всміхались щасливі
Навіки єдиним став рід наш увесь!
21.07.2015 .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595279
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 22.07.2015
автор: Ніна-Марія