Знаєте, а як би там не було...
Як би мене не намагалися спровокувати розмовами про біль матерів, про кровоточиві рани жертв репресій та воєн...
Як би не намагалися приземлити, нагадуючи про існування навколо мене таких речей, як страждання і несправедливість, смерть і кров, підіймаючи в моїй пам’яті факти про зболіле минуле моєї країни та моїх пращурів...
Як би мені не намагалися довести, що я маю постійно носити в собі тягар минувщини у вигляді пам’яті всієї болючої, кричущої вакханалії, яка коїлася на моїй землі...
Я таки забуваю за більшість своїх проблем і невдач, забуваю про всесвітній біль і насилля, але при цьому віднаходжу у собі гармонію і любов. І я щедро, до останньої крихти несу їх людям замість болю і негативу, які міг би принести раніше, незгармонізований...
Взамін на біль і страждання, які мені принесли ті ж люди за моє поки що нетривале життя. І тут справедливіше було би сказати не «забуваю» (бо я все те пам’ятаю), а стараюся не концентруватися на цьому, помічаючи світлі сторони світу, життя, підіймаючи на поверхню промені доброти і любові, вкладуючи щастя і радість в свою посмішку, коли розмовляю з людьми. І цим самим я творю навколо себе власний прекрасний світ, наповнений повітрям у високо піднятих грудях та світлими думками у високо піднятій голові. І мимоволі втягую оточуючих мене людей в цей чарівний світ, занурюю їх з головою в прекрасне... Саме така модель майбутнього, на мою думку, в стані змінити невтішну тенденцію моральної і фізичної деградації сучасності, підняти на новий рівень та вибілити зболіле та зчорніле життя, перефарбувавши його у нові, теплі, пістряві кольори. Якщо я постійно нагадуватиму собі і оточуючим про чорні фарби, то вони будуть проектуватися на реальність. Саме тому я цього не роблю. Я намагаюся уникати навіть підсвідомого згадування про те, що світ може бути інакшим... Світ може бути саме таким, яким ми хочемо його бачити, світ відповідає тим образам, які ми щоденно створюємо у своїй голові. Тому так важливо створювати світлі образи, образи щастя і добробуту, а не постійно нагадувати про війни та катаклізми. Від цього людям аж ніяк не стане легше, це не зцілить їх душі... Люди і самі вже готові кидатися в лоно позитиву. Бо з негативом вже давно щедро постаралися наші «улюблені» ЗМІ. Досить.
Нехай створення нової світлої реальності, світу без насилля і стогону, наповненого позитивом, і усмішками дітей та дорослих – і буде нашою насущною турботою, місією, метою. Давайте робити це заради наших майбутніх дітей та онуків, заради миру і процвітання!
Всім добра і любові!
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595523
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2015
автор: Олександр Обрій