Навала диких псів з розламу між світами,
Рудою хвилею скотилася у степ.
Час та матерію сталевими зубами
Рвала на шмаття… І… Заплакав Геб*…
Здригнулась Гея*… Заховався Велес*
Обличчям у волОшковий вінок…
Димів солодким сизим димом верес…
Вдивлялось небо у вогню танок…
БогИ злякалися… Й залишили напризволяще
Цей чудернацький незбагненний світ…
Заклично вив Анубіс*, бо сталеві пащі
Вже торували в потойбіччя брід…
А степові вовки збивалися у зграї,
Грудьми закрити лігва, вовченят…
РвалИ чужі боки, а їм рвалИ гортані…
І… зупинили псів… Хоч тих було стократ…
Дивилось небо, що пшенично – волошкОва,
Колись земля, зчорніла від кострИщ…
А вполовині… Степ ставав червоним
Від крові, що лилАсь із вовчих таборищ…
__________________________________
Геб – бог Землі і родючості у єгиптян
Гея – давньогрецька богиня Землі
Велес – слов’янський бог-покровитель худоби і рослинного світу
Анубіс – бог-провідник в царство мертвих у єгиптян…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595737
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.07.2015
автор: посполитий