Віє вітер над горою,
віє у долину
та хитає серед поля
квітучу калину.
І квітучу калиноньку
вітерець гойдає,
нема мого миленького,
як сонце сідає.
Як настане в полі вечір,
місяць над горою,
то тьохкає соловейко,
серце із душею.
Нахилився цвіт калини
до самого долу,
буде миленький зі мною,
вернеться додому.
Як припинить східний вітер
лихо навівати
посміхнеться дівчинонька,
а з нею Карпати.
А з Карпатами схід краю
полегшено гляне
і розквітнуть калиноньки
по цілому краю.
Достигають калиноньки,
грона червоніють,
Україна веселіє
і серце зігріє.
Зігріються серденята
і співати стануть,
нехай звучить: "Ще не вмерла!"
і "Героям слава!"
Фотографія із інтернету.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595760
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.07.2015
автор: Светлана Борщ