Веселка стала на круті мости,
там – унизу – золотоносна жила.
Дугу почавши з лівої п’яти,
я вигинаю тінь за межі тіла.
На скелях сніг у березні розтане.
Зійдуть калюжі… висохнуть стежки,
і я піду просити капелана
щоб освятив горіхові діжки.
Щоб дав вину дозріти, взяти сили.
Щоб дав мені терпіння… і тобі
дозволив все, чого би ти хотіла.
Хай вітер яр’ю грає на трубі.
Пруть валуни тумани, як амбали.
Твій візаві… на схрещенні світів,
узявши до букету бліді кали,
розповідає… як осиротів.
Тікай зі мною… Я оставлю справи.
У льох спустивши жереби і снасть,
віддам я голос за життя Варавви.
Ти ж знаєш, тут чия десята часть.
Коли ми опліч зійдемо на сходні,
в провалля кинь скривавлений вінок.
Старателі ми… копачі голодні.
Прости нас слабих, зраджений Пророк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596078
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.07.2015
автор: Андрій Дзюба