У хаті, що на Загреблі (Присвячую своїй учительці Демченко (Євтушенко) Насті Василівні) .

Заснули    над    ставом    верби

Під    ночі    святим    крилом,

У    хаті,    що    на    Загреблі,

Світилося    ще    вікно.


Там    жінка    живе,    тендітна

Душею,    голосом    теж,

Її    пам’ятають    діти

І    люблять    також    без    меж.


Й    коли    засинало    сонце,

І    спало    усе    село,

Сидить,    було,    край    віконця,

Нахилена    над    столом,


Над    планом    своїм    ворожить:

Як    втиснути    все    в    урок,

Навчити    ділити    й    множить,

Життєвий    зробити    крок.


Й    стрибали    там    цифри    й    букви

У    зошитах,    «у    косу»,

Вкладала    «ази»    і    «буки»,

Будила    в    серцях    красу.


А    зараз…    село    німіє

Не    тільки    вночі    –    і    вдень,

І    душі    людські    міліють,

На    Сході    війна    гуде…


І    щебет    дитячий    –    рідкість,

І    школа    теж    на    замку.

Народ    ще    не    втратив    гідність,

Та    мріяв    не      про    таку


І    владу,    і    Україну…

Учителька…    знов      не    спить,

А    молиться,    щоб    не    згинув

Народ.    Збудував    мости


Між    Заходом    і    між    Сходом,

Щоб    дух    людей    не    слабів,

А    стане    світать    не    сході,

Накапа    ліків    собі…

13.11.2015.

Ганна    Верес

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596260
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.07.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)