Я не дістану по драбині неба,
На крилах щастя вгору полечу.
І наче зірку запалю свічу.
Родитись заново була потреба,
Але чому шукала не землі, а неба?
Не забарився дивних перетворень час,
Вперед, до заповітної мети!
І не летіти, можна просто йти.
І бачити її у профіль і анфас,
Для перетворень мала я душі бажання й час.
Ось небо і земля, і простір щастя.
І сонячне вино іскриться навкруги.
Бурхлива річка, тихі береги.
Душа, як після першого причастя.
Усе, що маємо в житті – хіба не щастя?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2015
автор: Тамара Васильєва