- У чому сенс кохання, якщо у самому існуванні нема сенсу?
- Тому що сенс існування, ймовірно, у коханні.
Ми оточуємо себе усім, що любимо.
Вкотре знову переглядаємо улюблені фільми, та майже в той же самий день пісня перегляду забуваємо про ті, що не сподобались, не зачепили.
Годинами на повторі слухаємо улюблені композиції, та аж ніяк не робимо так з тими, що не пішли, не звучать, не для нас…
Ми наділяємо душею матеріальне, даючи імена іграшкам, відділяючи улюблені футболки від тих, які носимо у крайньому випадку. Ми піклуємось про те, що несе нам лиш ту користь, яку надумали самі.
Відносячи матеріальні речі до різних категорій можна зробити висновок, що є речі необхідні, а є ті, які ми обрали, які приносять нам естетичну насолоду, і хоча людина може без цього вижити, та її особистість щось втратить, наче обране нами виділяє нас з поміж інших, дарує індивідуальність, а не навпаки, що ми даруємо життя цим речам.
Часом ми вчиняємо з людьми так, як з піснями з плейлиста, що вже набридли і не приносять бажаного задоволення що було на початку: видаляємо.
Хтось чинить так з нами, а ми – з кимось, відповідно. Та якщо пісню можна замінити новою, а з плином часу знову увімкнути і під неї творити нові спогади, то з людьми важче. Люди мають почуття. І хоч ми можемо прогорнути спогади у своїй голові, та не кожному пощастить знову взяти людину за руку щоб творити нові.
Та якби ми знали, про що думають інші, якби мали впевненість у тому, що десь існує хтось для тебе, тільки для тебе?
Уявіть життя у світі соулмейтів, де дві споріднені між собою душі мали б зв’язок і з часом він ставав би сильнішим… В такому разі, відпускаючи когось зараз, ми б не жаліли так гірко, адже знали б, що твоя людина досі чекає.
Здається, це було б занадто просто, та хіба ми не помічаємо, що в цих реальних пошуках ми дарма гаємо дорогоцінний час?Довіряємо і залишаємось покинутими, кидаємось від однієї рятівної шлюпки до іншої, а що виходить?
Чи багатьом пощастило бути на всі сто впевненими, що вони прожили життя з тим, хто справді призначений для нього?
Скільки людей живуть разом, ділять одне ліжко на двох, не приховують явної пристрасті, та насправді не мають основного, - точки опору в душах один одного.
Мені, напевно, ніколи не зрозуміти, як можна вважати коханням всього життя того, хто не вважає, що ви одне ціле – одна душа на двох. Той, хто не зрозуміє або хоча б не стане поважати твої думки та смаки, навіть найабсурдніші з них, може зайняти місце в серці, та не в душі. А душа все ще наче в тумані, старається розібрати обриси того, хто її гукає.
Варто лиш зазирнути у власне відображення, де раніше був лише твій образ, та переконатись, чи буде там той, кого зараз ти вважаєш своєю половинкою.
Коли ти зустрінеш свого соулмейта, стане зрозуміло, що слово «ми» можна вживати не лише в банальних речах: ми відвідали музей; ми ходили в парк; ми їдемо відпочивати… Це також буде те «ми», де раніше було лише «я», про яке ти сам не здогадувався.
Той, хто залікує твої рани силою думки, ніколи не скаже, що не розуміє, тому що якщо соулмейти існують, вони відчувають біль один одного так, як раніше відчували лише свою, будь це душевні чи фізичні рани.
З тим, кого любиш, не потрібні слова. Буквально не потрібні.
Зв’язок між спорідненими душами настільки сильний, що замість слів про власні почуття варто ментально кинути букет цих почуттів, оголюючи власну душу перед іншим, адже у світі не існує слів, насправді готових описати все, що відчуває по-справжньому закохана людина.
Ми живемо в час награних драм, які ніколи не зможуть замінити справжнє щастя, всі барви якого декому так і не пощастить відчути.
Коли ж дві споріднені душі зустрінуться, вони вивчатимуть всесвіти, а не книжки з психології поведінки людини.
Нам так подобається фальшива картинка з усією часом награною пристрастю, сварками та божевільними вчинками, що ми забуваємо, що однією пристрастю ситий не будеш. Душа теж вимагає їжі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2015
автор: Lily Grant