Жнивує літо. На серпанку роси.
Так тихо й трепетно замріялись поля.
Підстригло жито свої довгі коси
І шоколадиться розпечена рілля.
Сумують спраглі від утоми трави,
Прикрившись сивиною вздовж доріг.
До сонця тягнеться засмучена отава.
І зорепад – серпневий оберіг.
Сад захмелів від яблучного спасу,
Засмикав медогонку вітрогон.
Чекає прохолоди бутель з квасом
Й потроху осінь підсіда на трон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=596946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2015
автор: Русалочка