в віконну шибку - зовсім ніби свій -
уявний світ залазив кожний ранок
і , не соромлячись присутності фіранок,
входив навшиньки в тиші супокій.
знімав з лиця останні кадри снів,
звільняв із їх полону, ніби бранок,
усі думки, що місяця серпанок
у сутінках сховати не зумів.
та тільки перший промінь промайне,
втече він як прийшов, покине він мене,
забравши смуток роздумів з собою.
прокинусь – до вікна неначе хтось жене:
у темних хмарах небо вогняне...
і знов нема у світі супокою...
© 02-06-2007, Ханой
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=59713
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.02.2008
автор: drillinger