На найвищій полиці, в тихім залі розбій, дивний згорток пилиться з наших сонячних мрій.
Це мій рукопис, швидше ти його розгорни, а читати дозволю лиш з приходом весни.
Там мої світлі думи, що ховала в дощах, ти сьогодні веселий, наче в зоряних снах.
Не ховайся від болю, він тебе спопелить, ти розумний доволі, наче геній в цю мить.
Тінь-хвилина змітає бруд і пил на папір, не надійся на сповідь, він розмитий до дір.
Не надійся на спокій, що я викрала вдень, ти сьогодні гарячий від забутих пісень.
Десь заграє гітара - серенада в горах, я не вміла брехати, світ тримала в руках.
Ти побачив ці букви, що зібрала на бал, небеса із романів ти для мене зламав.
Дикий фенікс скрегоче, дивний лист спопелить. Ти не знаєш, що хочеш - це проблема століть.
©Діана Лакрімова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597149
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.08.2015
автор: Діана Лакрімова