Росте надія в неї на крилі.
Ще трохи часу – й набереться подиху,
Зав’ється, наче вітер в ковилі,
В очах заграє від німого подиву.
Росте надія, гусне у житах
І пахне так принадно диким вересом,
Покошеними травами в лугах.
І рівноважать біль і радість т́ерези.
Росте її надія з кожним днем
І просить серце Богові молитися,
Щоб та любов, гартована вогнем,
Могла в глибинах вічності лишитися.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)