Що не кажи, усі ми діти
і дуже любимо її –
свою невмерлу Аеліту.
Але до неї долетіти
і з марсіанами доїти
уміють сущі холуї,
що не цуралися ні партій,
ані портфеля, ні звання
і досі в радіоформаті
авторизуються щодня.
Пережили усі режими.
І не лінуються на риму.
І фарисей, і судія –
усе симпатизує Криму,
як Луганді [i]моя твоя.
[/i]
Не буде говорити преса,
хто за намісництво своє
і бізнесові інтереси
себе самого продає.
І для замолювання часу,
і для замилювання – масі
скидають ідолів совка.
Не вистачає парку Раші,
куди попарадують наші
як філіали у ЦеКа.
Не шоу націю єднає.
Вона сама їх поскидає
і з ними – нинішню братву.
Що анемію у державі
лікують бестії лукаві,
являє пам'ять наяву.
Не треба пам'ятник «шанелі»,
і шоколаду, і боксеру,
і Чай-Кан-Ші на чужині.
А як революціонера
на пам'ять Булю і Етелі*,
залиште Овода мені.
[i]* – дідусь і внучка – автори відповідно теорії двійкового числення і роману «Овод».[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597295
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.08.2015
автор: I.Teрен