Ото й усе … усюди ріки крові,
Прорвало дамбу, зірвано мости,
Зів’яла квітка «братньої любові»,
Прости нас, Господи, прости.
Але повік не бути нам рабами,
Не той в нас дух, ментальність в нас не та,
Якщо зустрінете хохла між нами,
То знайте, це не сором наш, а це - біда.
Хотіли бачити сліпими українців,
І слово катували, і думки.
А «БРАТСКАЯ ЛЮБОВЬ» ординців,
Віками нагніталася в Кремлі.
Ото ж і маємо сьогодні ріки крові,
Святої крові відданих синів.
Настояній на вірності й любові,
До рідної священної землі,
Якій Всевишній дав ім’я у світі,
Уславлене подіями століть,
Де споришами всі стежки повиті,
Там, де тополі упираються в блакить.
Бо нам в цім краї жити і вмирати,
І сиротами не блукати по землі.
Усі ми - діти. А вона нам - Мати,
Навічно, на усі прийдешні дні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597497
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2015
автор: Тетяна Акименко