Ми думали, що безсмертні і вбивали себе щоночі
В холодних мотельних кімнатах на об'їздних
І масова сірість настільки рази́ла очі
І ми так боялися стати одними з них
Одними з тих комунальних сірих людей
Без дива, без раю, без термосів і наплічників
Що ми починали свій кожен безцінний день
із мрією стати вічними
Ми стільки всього зали́шили послідовникам
Ми все наділили таким величезним сенсом
А молодість перша пливе паперовим човником
І річка
на зло нам
мерзне
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597604
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2015
автор: Ірина Гнатюк