Людина іде за межу...
Буває хтось плаче за нею,
(Лиш сльози, пролиті ріднею,
Не брати в рахунок, кажу).
А є і такі, коли йдуть,
Полегшено люди зітхають,
Душа лише за небокраєм,
Небесний проторює путь,
А тут, на Землі, вже забули...
Хоч, мала людина вагу
І гнула підлеглих в дугу,
Аж тим, часто, зводило скули...
Коли помремо ми не знаєм,
Та ЯК, вибирати лиш нам.
Тут, придбаний працею, крам -
Нікчемна перепустка в Раю.
Бо сказано: з перших в останні,
Останні ж підуть наперед...
Не знаю чи в Раю лиш мед,
Пожити ще є сподівання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597796
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2015
автор: Патара