Вона всотує в себе ніч – стає невидимою,
Чутливою до світла/ребром у темряву,
Волосся у неї так пахне соснами,
Що ліс ходить привидом
Поміж небом і
Землею.
Кохайся, дівчинко, річкою,
Тіло твоє дощами
Повними,
Ліжка торкаючись
Тільки спиною,
Звичка:
Віддаватися
Трохи
Сонною.
Зупинятися, щоб
Заснути,
Літо,
Верби,
Волосся,
Груди.
Стільки щастя
Холодним світлом
Пробирається
Через губи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2015
автор: Мирослав Гончарук_Хомин