Валіза в руках, заплакані очі.
Бігти чи йти, не розбирати дороги.
Шукати, просити притулок у ночі,
Об чужу байдужість збиваючи ноги
Сукня вечірня, то вже ганчірка.
Нею підлогу помити страшно.
Твого щастя засипана нірка,
І дощ з проблем ллється рясно
Спіймати перший трамвай,
І тихо й самотньо сидіти в вагоні.
В голові кричить божевільним фальцетом: «Прощай»
Кохання, мов в дурнім фейлетоні
Вокзал. Гаряча кава три в одному,
І булка з невідомим змістом
Додому…Додому…Додому
Нажерлась доста фальшивим містом.
© Леся Приліпко, 24.05.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597861
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак