1
Пихатий червень річку перебрів,
Узявся в боки й луг почав сварити:
- Он як заріс! А ще ж і не старий ти!
Уже не видно ні очей, ні брів!
А Ворсклі все нашіптуєш: «Люб-лю-ю».
Я чув. Але навіщо ти їй здався?
Жінки скоріш помітять ловеласів,
Аніж таких… Давай-но поголю!
Луг мовчки слухав про свої гріхи
А потім невдоволено промовив:
- Ну, досить… Брий усе понаднормове,
Але зостав хоч вуса з лепехи.
2
Весь луг тепер одеколонний.
Утратив патли й не розкис.
І вітер падає з розгону,
Мов на перину, - на покіс.
Не тільки голову, а й ноги
Усім показує лоза.
Гнучка, ображена дорога
Із забуття вже виліза.
Везуть, везуть духмяні тонни
В селянські збуджені двори
Не тільки різні трактори
Чи ГАЗи, а й звичайні коні.
Вони тут – рівня. Не віджилі.
А може, навіть – головні,
Бо саме їхні, кінські сили
В залізних цих здорованів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2015
автор: Ніна Багата