Я буду тобі співати пісень і плакати
Читатиму тобі віршів й писатим у стіл листи.
А ріками з гір стікає твоя відреченість,
І я би пила
Її, та вона у мені розчиняє фарби,
Коли малювала протерти твої,
Твої плечі, ключиці, зіниці,
Серце, легені, хребет.
І малювала, як пахнеш зеленим чаєм і пізньою, пізньою ніччю не спиш.
Коли ти на мене дивишся, бачу весь світ зовсім твоїм, тобою врятованим, тобою звершеним.
Хто зна, можливо герої вмирають першими.
А ти ще живий.
І ти не герой, божевільний мій
А я не поет, і не цинік, і зовсім ми не глибокі люди,
Бо в чім та глибина, скажи?!
Ми надто звичайні з тобою, з горем ладнаємо, надто банально прості.
Ми не ті.
Одягаємо куртки, як надворі стає до білого холодно,
Один одному гріємо руки,
Тужим настільки, коли не поруч,
Що кожне слово написане, ковтається, як небеса.
Ми звичайні, нічого незвичного у нас як не було, так і нема.
Ранок о сьомій, на обід погані новини про когось хворого,
Та наостанок вечір приносим у жертву сну,
І жодних зірок, квітів, французьких булок,
Лиш кава постійно, щоб очі тримати відкритими,
Пластик стаканів й завжди піднебіння обпечене кип'ятком.
Та ти дивишся в гору, мій недосконалий герою,
Не вистачає кисню,
Мої вірші стають блідими в тон до твого обличчя, й ти далі дивишся високо,
Я вірю, що вдасться тобі не розбитися,
Доки тіло потопає у повенях, вірю що ти полетиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597900
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 05.08.2015
автор: Ваньоха Р.