Краса, і тільки трішечки краси –
Душі нічого більше не потрібно…
Л. Костенко
Мій неповторний і прекрасний світ,
Іскристий ранок, скупаний у росах…
Як важко бути чесним візаві,
Коли душа роздягнута і боса!
Коли навколо – колючки і бруд,
І знаєш, що цього не оминути.
Шукаєм храм, в якому не плюють,
Де Божа благодать замість отрути.
Поезія – мій храм і оберіг,
Моя наснага й прихисток надії –
Уже й тебе заполоняє гріх
Із присмаком конюшен від Авгія.
Чи нестачає вміння і чуття,
Чи заблудились душі на пропажу,
Але потуги цих горе-нетяг,
Як неприглядні шати епатажу.
Де смороду густого пустодзвін,
Злослів’я й мат – найвживаніші тропи,
Де Дух не піднімався із колін,
Або ще й не родився із утроби.
Нові – волають – віяння й часи!
Кажу – це ми розмінюємось дрібно!
Краса – і лише трішечки краси –
Душі нічого більше не потрібно!
Я знову із сумлінням не в ладу.
З безвиході аж збунтувались чакри:
Чи освятити храми наших душ,
А чи шукати нового Геракла?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=597903
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2015
автор: stawitscky