Живе хатинонька моя –
чого не бачили з тобою?
Й дерева там вже не стоять,
сніги глибокі з бородою
залишились в твоїх роках
і в мо́їх днинах без зворотних,
де Татко Неню на руках
на твій поріг... в любій нагоді...
Ті чисті вікна - очі снів.
Шкільних років вже не забути.
Що, зараз плачуть – так, чи ні?
Яка ж колись там квітла рута...
Як ви сміялися навстріч,
коли вертався серед ночі;
чи повний Місяць в десять свіч –
до чого ж молодість охоча!
Живи, хатинонько моя...
Вже й голуби не пролітають
і бджоли небом не роять.
– Лиш рідні душі в нас...
Я знаю...
06.08.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598108
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2015
автор: Променистий менестрель