Пройдуть дощі, осінні зливи,
Дороги снігом замете.
Та серце спогади тремтливі
Старанно в пам"ять уплете.
І кожне слово, як зернинка
В душі ще й досі пророста.
Сльоза лиш стала, як перлинка,
Не усміхаються вуста.
Та що ти, ні! Я вже не плачу.
Хвилинна слабкість - то пусте.
В твоїм житті я ще щось значу?
Оце хвилює над усе.
Чи, що було, не зачерствіло,
Чи крила здатні ще літать?.
Невже з розлуки посивіло?
Так хочу я про це спитать..
А ти мовчиш... Одне лиш слово
Злетіло з вуст твоїх колись...
Воно для мене, як підкова...
Я все чекаю.. Не барись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598232
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2015
автор: Н-А-Д-І-Я