Не час і не обставини виною,
Коли у серці проросла туга,
Коли шляхи покрила пилюга,
Удача повернулася спиною.
То ми самі накликали біду,
Свідомо, а чи, може, неумисно.
Ридаєм в самотині беззахисно
І сварим шлях, а не свою ходу.
Що в грунт іде, те зроджують луги.
Що ми лелієм, те візьмемо в руку.
То ж не кидаймо розум у багнюку.
Красиве й вічне сіймо навкруги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598397
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.08.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)