Її тиша здіймає гамір в моєму лісі,
Нам немало спекотного сонця, замало тепла.
Цей фотон зігріває мене сильніше,
ніж чужа сповнена жару рука.
Я торкався її полюсів і плюсів,
І Беріг від всесильних злиденних рук.
Вона промінь світла шалений всесвіт,
Та невже її сльози останній звук?
Її рухи в моєму житті і її дива,
Її очі в яких цунамі, в яких любов
Я ці очі собі у пам'ять архівував.
І відтворюю раз за разом і знов і знов.
Стрімко якір забрався на дно у душу,
Скільки раз намагався кричати: "постій, не йди!"
Я не знаю, що для неї зробити мушу,
Але лишаюся тут остаточно і назавжди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598438
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2015
автор: Камес