Світ клепає із мене потвору,
Та і сам я себе не рощу.
Не шукайте постійну опору,
Цю безпечність я вам не прощу.
Все на світі навіки відносно,
Ще й "навіки" тут зайвий зворот.
Вам сьогодні скажу доленосно,
Як глибоко проритий цей грот.
Світу вічність й початок відомий,
Ну а ми - лиш крупинки часу.
Нас замучують штучні судоми,
Через вбивчу смачну ковбасу.
У керма в нас, як завжди торговці,
Торг на душі й життя проведуть.
Ну а потім в тісній закоморці
Ділять гроші, які накрадуть.
І проблема це всього суспільства,
Це хвороба у кожному з нас.
Якщо далі не хочеш насильства,
Просто з себе зірви цей каркас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=598444
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.08.2015
автор: Андрій Конопко